ЗАЕС у пітьмі й під інформаційним тиском: чи готують росіяни «перепідключення» до своєї мережі
Триває не лише технічна, а й потужна інформаційна криза навколо Запорізької АЕС. Станція вже 16 днів залишається без зовнішнього живлення — усі шість реакторів перебувають у холодному зупині, і це дає змогу сподіватися, що ймовірність ядерної катастрофи мінімальна.
Проте головна драматургія сьогодні розгортається не стільки в цехах та підстанціях, скільки в медіа й дипломатії: за повідомленнями, Росія систематично нагнітає версію, що нібито «вина» за втрату живлення — на українських обстрілах, а вихід із кризи — це «героїчне» підключення ЗАЕС до «російської» мережі.
Дані активістів Greenpeace кидують тінь сумніву на ці наративи. Супутникові знімки від 1 жовтня не показали пошкоджень української лінії, яка раніше живила станцію. Більше того, у документах МАГАТЕ, виявлених фахівцями організації, міститься інформація про нібито підготовлену Москвою процедуру «подачі напруги» на потреби ЗАЕС з єдиної енергосистеми Росії у разі втрати українського живлення. Вербальна нота РФ до МАГАТЕ (INFCIRC 1295) прямо описує такий план — і це співпадає з тим, що на окупованих територіях велася активна побудова високовольтних ліній понад 200 км ще з грудня 2024 року.
Це поєднання технічної підготовки та інформаційних меседжів виглядає як заздалегідь спланований сценарій: штучно створити або подати втрату живлення, а потім представити «виправдане» рішення — підключити станцію до мережі під контролем Росії. Для Кремля такий крок означатиме не просто технічну зміну — це була б фактична легалізація контролю над найбільшою атомною електростанцією в Європі.
Реакція МАГАТЕ викликає питання. Хоча організація фіксує факти й доповідає про стан АЕС, її керівництво неодноразово робило стримані заяви, а наявність робіт з будівництва ліній залишилася «поза категоричними доказами» у висловах очільників. У цей критичний момент мовчання або недооцінка ризиків сприймаються як небезпечне зволікання.
Що тепер слід робити? По-перше, міжнародна спільнота має наполягати на безумовному доступі незалежних інспекторів і прозорих звітах про стан інфраструктури й ліній живлення. По-друге, необхідно фіксувати й оприлюднювати супутникові та інші об’єктивні докази, аби нейтралізувати фейкові наративи. І по-третє, політичний тиск на інституції, які можуть вплинути на ситуацію — від дипломатичних заяв до санкційних механізмів — має бути посилений, доки ризик «перепідключення» залишається реальним.
Запорізька АЕС — не лише українська або регіональна проблема. Контроль над такою станцією має глобальні наслідки для ядерної безпеки. Саме тому сьогодні важливо не давати інформаційним маніпуляціям і технічним схемам стати легітимною підставою для подальшої окупації й переведення критичної інфраструктури під контроль держави-агресора. Мовчання й байдуже зволікання — найнебезпечніші супутники цієї кризи.
